печериця
ПЕЧЕРИ́ЦЯ, і, ж. (Аgаrісus).
1. Їстівний гриб родини пластинникових із сірою або білуватою шапинкою на тонкій білій ніжці, який росте на полях, луках, городах, у садках і т. ін.; шампіньйон.
Він з приємністю думав.., що на обід будуть сьогодні молоді печериці (Коцюб., II, 1955, 384);
*У порівн. — Він був низький, присадкуватий, як печериця, старий, аж порохня з його сипалась (Н.-Лев., IV, 1956, 312);
Хто й коли збудував нашу хату, які майстри — невідомо. Здавалось нам, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом (Довж., Зач. Десна, 1957, 467).
2. перен., зневажл. Стара, зморщена або товста й присадкувата людина.
Якось молода цариця Почала з царем свариться: «Дурню, — каже, — ти старий, Печериця і тюхтій!» (Перв., Райдуга.., 1960, 86);
Сестра Євлалія (так звали стару печерицю) завела їх до монастирської трапезної (Загреб., Шепіт, 1966, 61).
Словник української мови (СУМ-11)