пещений
ПЕ́ЩЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до пе́сти́ти.
Денис ще змалку був пещений, палкий на вдачу, як той порох (Н.-Лев., VI, 1966, 360);
Груди в Рубіна широкі, сам він худий і не дуже пещений (Сенч., На Бат. горі, 1960, 4).
2. у знач. прикм. Зніжений дбайливим доглядом, піклуванням.
Мати вхопила свою пещену єдиницю долонями за щоки й поцілувала (Н.-Лев., III, 1956, 236);
Він звик до добра в старосвітській родині, Він батька та матері пе́щений син (Перв., II, 1958, 380);
// Приручений дбайливим доглядом (про тварин).
Розповідав [панотчик] Славкові,.. яке в них дома є пещене курятко, що само лізе до рук (Март., Тв., 1954, 407);
// Який свідчить про постійний, уважний догляд.
Віра Павлівна встала назустріч гостеві.. На ній було чорне плаття, і білий ковнір.. ефектно відтіняв білість пещеного запашного тіла (Хотк., І, 1966, 49);
Професор Стрєльцов потупив погляд і сховав у своїй пещеній бороді єхидну посмішку (Бурл., М. Гонта, 1959, 40).
3. у знач. прикм., діал. Ласкавий, ніжний.
Лейбуньо не чув від неї ніколи ласкавого, пещеного слова (Фр., II, 1950, 78);
Голосочок [дитини] чистий, А слівце пещене (У. Кравч., Вибр., 1958, 206).
Словник української мови (СУМ-11)