пиляння
ПИЛЯ́ННЯ, я, с. Дія за знач. пиля́ти.
Я дошки пиляв із дядьком Дмитром: мука, а не пиляння — він, козак, зголоднів, пилки не потягне (Кос., Новели, 1962, 35);
З’являються [в добу неоліту] нові способи обробки каменю: шліфування і пиляння (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 37);
Каленик Петрович Дзябура не боявся своєї дружини: він просто не міг слухати її дорікань, скарг і інших уїдливих балачок, що мають загальну назву «пиляння» (Багмут, Опов., 1959, 86).
Словник української мови (СУМ-11)