писання
ПИСА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. писа́ти.
Він уже навчивсь од Марти читати, а самотужки й писати вчився: добув у дяка зразок і доти працював над їм, поки подужав хоч трохи писання (Гр., І, 1963, 410);
Людина, поклавши блокнот на лутку, уся поринула в писання (Кир., Вибр., 1960, 276);
Процес писання писанок для неї.. є своєрідним церемоніалом, до якого вона ставиться дуже поважно (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 55);
// Текст, написаний від руки.
Я вперто посилав поштою свої писання до деяких львівських соціалістичних редакцій — але мені просто не відповідали й не повертали рукописів (Козл., Сонце.., 1957, 91);
Щось давно мене забула Та, кого люблю: Ні писання, ні привіту На любов мою! (Крим., Вибр., 1965, 288).
Кра́сне писа́ння, заст. — навчальний предмет у початковій школі, мета якого — виробити в учнів чіткий, гарний почерк.
Він [учитель] не спитав ні Анни ні Марії, чому в суботу не були на годині красного писання, і се здивувало всіх дуже (Ков., Світ.., 1960, 106).
2. Літературний, публіцистичний і т. ін. твір або писаний лист.
Він зібрав писання всіх давнішніх, нових й найновіших філософів і все, що тільки стосувалось до його науки (Н.-Лев., І, 1956, 376);
Коли ще раз повернутись до мови писань Сковороди, то ми побачимо, що й тут від тієї мішанини мовної XVIII століття не раз його врятовувала.. саме практика — жива, надійна, непомильна (Тич., III, 1957, 107);
// перев. із сл. святи́й. Твір церковного змісту.
На човні, перегнувшись, уважно читав святе писання старий Никодим (Стельмах, II, 1962, 170).
3. зневажл. Те саме, що писани́на 2.
Новітнім буржуазним і буржуазно-націоналістичним «концепціям» історії боротьби українського народу за Радянську владу властиві всі головні риси фальсифікаторських писань з історії Жовтня (Ком. Укр., 12, 1967, 86);
Галасливі писання футуристів, їхні ревфутпоеми не зачепили людських сердець (Літ. газ., 29.VII 1958, 3).
Словник української мови (СУМ-11)