питун

ПИТУ́Н, а́, ч., діал. Посуд для пиття.

В кутку біля судника топтався дід Кушка. Він, очевидно, шукав питуна. Знайшовши, шкрябнув по дну відра, випив, не переводячи духу, перехопив відро і шкрябнув знову (Мушк., Чорний хліб, 1960, 65);

У народному побуті були поширені скляні чарки, питуни, братини, стопки, шкалики, рюмки, склянки, пивні кухлі, глечики, барильця тощо (Нариси з іст. укр. мист., 1969, 46).

Значення в інших словниках

1. питун — питу́н іменник чоловічого роду, істота діал.  Орфографічний словник української мови
2. питун — -а, ч., діал. Посуд для пиття.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. питун — ПИТУ́Н, а́, ч., діал. Посуд для пиття. В кутку біля судника топтався дід Кушка. Він, очевидно, шукав питуна. Знайшовши, шкрябнув по дну відра, випив, не переводячи духу (Ю.  Словник української мови у 20 томах
4. питун — КУ́ХОЛЬ (металева, череп'яна та ін. посудина з ручкою для пиття води, різних напоїв), КО́РЕЦЬ, КОРЯ́К, КВА́РТА, КВАРТИ́НА розм., КАРВА́ТКА діал., ПИТУ́Н діал.; КОНО́ВКА (КОНІ́ВКА) (висока, перев.  Словник синонімів української мови