питун

КУ́ХОЛЬ (металева, череп'яна та ін. посудина з ручкою для пиття води, різних напоїв), КО́РЕЦЬ, КОРЯ́К, КВА́РТА, КВАРТИ́НА розм., КАРВА́ТКА діал., ПИТУ́Н діал.; КОНО́ВКА (КОНІ́ВКА) (висока, перев. звужена вгорі посудина); КІ́НВА (велика дерев'яна посудина). — А продпункт тут у вас є? — сказав капітан, виходячи з машини. — Добре було б тепер хоч кухоль чаю... (Л. Первомайський); Старша дружка в сінях ухопила з відра корець і пирснула мені в вічі погожої води (Ганна Барвінок); Треба коряк який взяти до рук, Напиться води-джерелівки (І. Франко); Микола вхопив кварту й пожбурив нею на шинкаря (І. Нечуй-Левицький); Край його на столі люлька і гаманець.. і повна карватка ще торішньої дулівки (Г. Квітка-Основ'яненко); В кутку біля судника топтався дід Кушка. Він, очевидно, шукав питуна (Ю. Мушкетик); Дівчина.. внесла на таці куманці й карафки з горілками і ковані з срібла коновки (П. Панч); А трохи згодом Раби вечерю принесли І кінву доброго сикеру (Т. Шевченко).

Значення в інших словниках

1. питун — питу́н іменник чоловічого роду, істота діал.  Орфографічний словник української мови
2. питун — -а, ч., діал. Посуд для пиття.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. питун — ПИТУ́Н, а́, ч., діал. Посуд для пиття. В кутку біля судника топтався дід Кушка. Він, очевидно, шукав питуна. Знайшовши, шкрябнув по дну відра, випив, не переводячи духу (Ю.  Словник української мови у 20 томах
4. питун — ПИТУ́Н, а́, ч., діал. Посуд для пиття. В кутку біля судника топтався дід Кушка. Він, очевидно, шукав питуна. Знайшовши, шкрябнув по дну відра, випив, не переводячи духу, перехопив відро і шкрябнув знову (Мушк.  Словник української мови в 11 томах