пищик
ПИ́ЩИК, а, ч. Дудочка, свистілка, що видає високі протяжні звуки.
На пищику, зробленому з весняної вербички, всього не заграєш, і на одній ноті потрібної мелодії не виведеш (Тич., III, 1957, 452);
Коли на жовтій акації з’являлися стручки, знову не було відбою від дітвори, яка обривала стручки на пищики (Донч., Ю. Васюта, 1950, 187);
// перен. Високий протяжний звук, писк.
Нараз чутно з дороги довге, надривне бухикання, з пищиками, з присвистом, із прокльонами (Мик., І, 1957, 36).
Словник української мови (СУМ-11)