пищик
ПИ́ЩИК, а, ч.
Дудочка, свистілка, що видає високі протяжні звуки.
На пищику, зробленому з весняної вербички, всього не заграєш, і на одній ноті потрібної мелодії не виведеш (П. Тичина);
Коли на жовтій акації з'являлися стручки, знову не було відбою від дітвори, яка обривала стручки на пищики (О. Донченко);
// перен. Високий протяжний звук, писк.
Нараз чутно з дороги довге, надривне бухикання, з пищиками, з присвистом, із прокльонами (І. Микитенко);
Ребро погано заживало, в грудях грали пищики, сила прибувала мляво (І. Багряний).
◇ (1) У животі́ [аж] пи́щики гра́ють у кого і без дод. – кому-небудь дуже хочеться їсти.
Та й їсти ж таки! В животі аж пищики грають (А. Тесленко).
Словник української мови (СУМ-20)