платина
ПЛА́ТИНА, и, ж. Хімічний елемент сірувато-білого кольору, благородний метал, який відзначається великою ковкістю й тягучістю і використовується для виготовлення коштовних виробів, лабораторного хімічного посуду тощо.
У природі платина подібно до золота зустрічається в розсипах у вигляді крупинок (Заг. хімія, 1955, 619).
ПЛАТИ́НА, и, ж., діал. Хустка.
У хвіртку входить старий диякон з речами, належними до ритуалу, загорненими в платину (Л. Укр., II, 1951, 403);
Очі її весело блищали, а з-під червоної платини висіли довгі коси (Кобр., Вибр., 1954, 163).
Словник української мови (СУМ-11)