плюгавий
ПЛЮГА́ВИЙ, а, е, зневажл.
1. Який викликає зневагу, огиду, непоказний, миршавий (про людину).
Як він насмілився всупереч батьковій волі? Через оте чорт батька зна що — таке миршаве та плюгаве? Та коли б не найближчого друга дочка, — плюнути б та й розтерти! (Смолич, Мир.., 1958, 7);
Ішов, ішов дорогою — та і в яму впав, любив, любив хорошую — та й плюгаву взяв (Укр.. присл.., 1955, 124);
Ще недавно він був таким жалюгідним, здавалось, страх навіки поселився в його плюгавому тілі (Збан., Ліс. красуня, 1955, 42);
// перен. Огидний, мерзенний, підлий.
— Радзівілл прийшов, так ви, окаянні, не одвітували йому й разу з гармати! Плюгаві страхополохи! (П. Куліш, Вибр., 1969, 72);
Його [О. Пушкіна] волелюбні пісні вселяли в серця людей невгасиму віру в те, що не вічно панувати фельдфебелю-цареві з його плюгавими сатрапами (Слово про Кобзаря, 1961, 9).
2. перен. Незначний, мізерний (про предмети).
Плюгава річка.
Словник української мови (СУМ-11)