плюгавий
ПЛЮГА́ВИЙ, а, е, зневажл.
1. Який викликає зневагу, огиду, непоказний, осоружний, миршавий (про людину).
Як він насмілився всупереч батьковій волі? Через оте чорт батька зна що – таке миршаве та плюгаве? Та коли б не найближчого друга дочка, – плюнути б та й розтерти! (Ю. Смолич);
Ішов, ішов дорогою – та і в яму впав, любив, любив хорошую – та й плюгаву взяв (прислів'я);
Ще недавно він був таким жалюгідним, здавалось, страх навіки поселився в його плюгавому тілі (Ю. Збанацький);
// перен. Огидний, мерзенний, підлий.
– Радзівілл прийшов, так ви, окаянні, не одвітували йому й разу з гармати! Плюгаві страхополохи! (П. Куліш);
Його [О. Пушкіна] волелюбні пісні вселяли в серця людей невгасиму віру в те, що не вічно панувати фельдфебелю-цареві з його плюгавими сатрапами (з наук. літ.).
2. перен. Незначний, мізерний (про предмети).
Плюгава річка.
Словник української мови (СУМ-20)