поблажка

ПОБЛА́ЖКА, и, ж., розм. Занадто невимогливе, м’яке ставлення до кого-, чого-небудь; потурання, попуск.

— Вітю, повернути йому хід назад чи ні? — Не повертай! Нехай не звикає і не надіється на поблажки. Шахи — це боротьба (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 151).

◊ Дава́ти (да́ти) побла́жку — потурати кому-небудь.

Він поставить перед ними питання руба, по-робітничому, і поблажки ледарям не дасть (Кучер, Прощай.., 1957, 315);

Піти́ на побла́жку — поступитися.

Таке самовідчуття їм дуже до вподоби, і під його впливом вони поступово розчулюються і готові піти навіть на поблажку (Тют., Вир, 1964, 148).

Значення в інших словниках

1. поблажка — побла́жка іменник жіночого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. поблажка — -и, ж., розм. Занадто невимогливе, м'яке ставлення до кого-, чого-небудь; потурання, попуск. Давати поблажку.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поблажка — Попуст, потур, полегша, пільга, ласка, милість  Словник чужослів Павло Штепа
4. поблажка — ПОБЛА́ЖКА, и, ж., розм. Занадто невимогливе, м'яке ставлення до кого-, чого-небудь; потурання, попуск. – Вітю, повернути йому хід назад чи ні? – Не повертай! Нехай не звикає і не надіється на поблажки. Шахи – це боротьба (П. Автомонов).  Словник української мови у 20 томах
5. поблажка — ПОТУРА́ННЯ (надмірно поблажливе, невимогливе ставлення до когось, чогось), ПО́ПУСК, ПО́ПУСТ, ПОБЛА́ЖКА розм., ПОТА́ЧКА розм., ПО́ТУР заст., ПОТО́ЛЯ заст.; ПІ́ЛЬГА (великодушне, не дуже суворе ставлення до чиєїсь провини).  Словник синонімів української мови