побілений
ПОБІ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до побіли́ти.
Стіни були.. побілені паленим вапном (Фр., VI, 1951, 27);
*Образно. Сива смушева шапка з’їхала йому на потилицю і одслонила його високе й широке чоло, чорний, побілений сивиною, як сріблом, волос (Н.-Лев., І, 1956, 172);
// У знач. прикм.
Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (Коцюб., І, 1955, 198);
Поміж побіленими деревами весело зачервоніли вулики (Стельмах, На.. землі, 1949, 298).
Словник української мови (СУМ-11)