повеління
ПОВЕЛІ́ННЯ, я, с., книжн. Категоричний наказ, вимога.
— Що ж, Іване, — спитав тихо Підіпригора, — може, татарву пошарпаємо? — Ні! Без повеління гетьманового таке чинити не слід (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 178);
Долгорукий взявся виконувати повеління царя (Літ. газ., 6.ХІ 1952, 3).
Словник української мови (СУМ-11)