повеління

Повелі́ння, -ння, -нню, -нням

Значення в інших словниках

1. повеління — повелі́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. повеління — див. НАКАЗ.  Словник синонімів Караванського
3. повеління — див. наказ  Словник синонімів Вусика
4. повеління — -я, с., книжн. Категоричний наказ, вимога.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. повеління — ПОВЕЛІ́ННЯ, я, с., книжн. Категоричний наказ, вимога. – Що ж, Іване, – спитав тихо Підіпригора, – може, татарву пошарпаємо? – Ні! Без повеління гетьманового таке чинити не слід (Н. Рибак); Долгорукий взявся виконувати повеління царя (з газ.).  Словник української мови у 20 томах
6. повеління — НАКА́З (узагалі вказівка комусь зробити, виконати що-небудь або не робити чогось), ВЕЛІ́ННЯ заст., уроч., ПОВЕЛІ́ННЯ книжн., ПРИКА́З заст., УКА́З заст. розм., РО́ЗКАЗ заст.  Словник синонімів української мови
7. повеління — ПОВЕЛІ́ННЯ, я, с., книжн. Категоричний наказ, вимога. — Що ж, Іване, — спитав тихо Підіпригора, — може, татарву пошарпаємо? — Ні! Без повеління гетьманового таке чинити не слід (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 178); Долгорукий взявся виконувати повеління царя (Літ. газ., 6.ХІ 1952, 3).  Словник української мови в 11 томах
8. повеління — Повелі́ння, -ня с. Повелѣніе.  Словник української мови Грінченка