повивертати

ПОВИВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Вивернути (у 1 знач.) все або багато чого-небудь.

Бурі не повивертали з корінням могутніх столітніх дубів (Довж., І, 1958, 67);

Земля потріскалася від засухи, повивертавши на поверхню корінці й без того ледве живих айстр (Вільде, Сестри.., 1958, 110);

// безос.

[Гавенда:] Схопилася страшенна буря, якої ніхто ніколи ще не бачив: повивертало столітні дуби з корінням (К.-Карий, II, 1960,43).

2. Перекинувши, зваливши все або багато чого-небудь, вилити чи висипати вміст.

[Явдоха:] Мали ми з нею вже мороку: повивертала воду (Кроп., II, 1958, 481).

3. Перевернути внутрішньою стороною назовні, навиворіт усе або багато чого-небудь.

Обдивився Никодим усі кутки, повивертав кишені, — як у воду впала [шапка] (Зар., На.. світі, 1967, 335);

// Звихнути (руки, ноги).

[Охрім:] Гляньте, хлопці, на його закаблуки! І як він ніг не повиверта (Кроп., І, 1958, 384).

4. розм. Виймаючи звідки-небудь, покласти, вивалити кудись усе або багато чого-небудь.

Трохим.. З кишень повивертав махорку (Воскр., З перцем!, 1957, 88).

5. розм. Виставити наперед, випнути (боки, животи тощо).

[Гострохвостий:] Ваші Кожум’яки здаються.. смердячим болотом, в котрому повивертали боки проти сонця товсті свині (Н.-Лев., II, 1956, 486);

*Образно. — А кавуняччя в нього яке! Так черева проти сонця й повивертало! (Гр., Без хліба, 1958, 51).

Словник української мови (СУМ-11)