повивертати

ПОВИВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.

1. Вивернути (у 1 знач.) все або багато чого-небудь.

Бурі не повивертали з корінням могутніх столітніх дубів (О. Довженко);

Земля потріскалася від засухи, повивертавши на поверхню корінці й без того ледве живих айстр (Ірина Вільде);

// безос.

[Гавенда:] Схопилася страшенна буря, якої ніхто ніколи ще не бачив: повивертало столітні дуби з корінням (І. Карпенко-Карий).

2. Перекинувши, зваливши все або багато чого-небудь, вилити чи висипати вміст.

[Явдоха:] Мали ми з нею вже мороку: повивертала воду (М. Кропивницький);

Й побили-потрощили всі скрині в хаті, всі дзеркала, повивертали всі бодні та кадібки й поставили Сербина на ґанку (Ю. Мушкетик).

3. Перевернути внутрішньою стороною назовні, навиворіт усе або багато чого-небудь.

Обдивився Никодим усі кутки, повивертав кишені, – як у воду впала [шапка] (М. Зарудний);

// Звихнути (руки, ноги).

[Охрім:] Гляньте, хлопці, на його закаблуки! І як він ніг не повиверта (М. Кропивницький).

4. розм. Виймаючи звідки-небудь, покласти, вивалити кудись усе або багато чого-небудь.

Трохим .. З кишень повивертав махорку (С. Воскрекасенко).

5. розм. Виставити наперед, випнути (боки, животи тощо).

[Гострохвостий:] Ваші Кожум'яки здаються .. смердячим болотом, в котрому повивертали боки проти сонця товсті свині (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. – А кавуняччя в нього яке! Так черева проти сонця й повивертало! (Б. Грінченко).

Словник української мови (СУМ-20)