повитягати
ПОВИТЯГА́ТИ, а́ю, а́єш і ПОВИТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Тягнучи, розтягаючи, збільшити в довжину все або багато чого-небудь.
2. Випрямити, вирівняти, простягти в якому-небудь напрямку (руки, шиї і т. ін.).
Зі страху поприсідали [хлопці], повитягали до нього [Митруня] руки (Март., Тв., 1954, 147);
Хома Білоконь і Рева збігли на скіфську могилу і повитягали шиї, аж роти роззявились (Довж., І, 1958, 79);
Хлопці так повитягували голови, що мало не попадали у воду (Трубл., І, 1955, 183).
3. Витягти звідки-небудь усе або багато чогось, усіх або багатьох.
Він розчистив твань, повитягував довгі батоги куширу (Чаб., Тече вода.., 1961, 28);
// Підняти знизу вгору, виволокти на щось.
Роман, Юрко та Василь гаразд і самі повитягують вікна Плачинді на дах (Стельмах, І, 1962, 68);
// Дістати, вийняти звідки-небудь, із чогось.
Він повитягав з казана.. ополоником зварену рибу (Н.-Лев., II, 1956, 222);
Вони [фашисти] повитягали револьвери і щось поміж себе сказали не по-нашому (Ю. Янов., І, 1954, 46);
// розм. Украсти, непомітно вийнявши з чого-небудь.
— Нехай же тепер усі, увесь світ знає, навіщо, чого і від чого повитягала ти з льоху всі кислиці (Л. Янов., І, 1959, 37);
// безос.
— Аби з них повитягало жили, як стягли такий штраф, — бідкалася мати (Чорн., Пісні.., 1958, 16).
4. Вибрати, видалити з чого-небудь усе або багато чогось через всмоктування, висмоктування, за допомогою протягу і т. ін.
Земля.. зараз уся порозтавала, та усе ж то — уранці туманцем, удень сонечком, а увечері морозцем — повитягувало з неї усю сирість (Кв.-Осн., II, 1956, 123).
5. перен. Спонукати вийти звідки-небудь усіх або багатьох.
Вість, що вернувся пастух із виставки, повитягала всіх із хати (Горд., Дівчина.., 1954, 306).
6. перен. Примусити віддати, виманити, видурити все або багато чого-небудь.
◊ Повитяга́ти [всі, чима́ло] жи́ли (жил) див. жи́ла¹.
Словник української мови (СУМ-11)