повужчати

ПОВУ́ЖЧАТИ, ає. Док. до ву́жчати.

Лице наче подовшало, чи внизу повужчало — зразу не запримітиш (Мирний, III, 1954, 178);

Дорога пішла лісом і ніби повужчала, стала тіснішою (Вітч., 3, 1951, 98);

Знову круг наш [друзів] сниться біля столу — Стіл зменшився, і повужчав круг! (Рильський, II, 1960, 226).

Значення в інших словниках

1. повужчати — пову́жчати дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. повужчати — -ає. Док. до вужчати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повужчати — ПОВУ́ЖЧАТИ, ає. Док. до ву́жчати. Лице наче подовшало, чи внизу повужчало – зразу не запримітиш (Панас Мирний); Ще далі – і плай повужчав, сталася з нього стежка, ледве помітна в травах (Г.  Словник української мови у 20 томах