повчати

ПОВЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.

1. Вчити кого-небудь чогось, даючи поради, напучення, пояснюючи, показуючи; напучувати, наставляти.

[Лукія:] Як діждеш синів, то повчай їх, щоб вони не були такими бузувірами, як їх.. батько! (Кроп., II, 1958, 156);

Клим, повен життєвого досвіду, повчав сина, як треба жить (Горд., II, 1959, 268).

2. розм. Бити, караючи за яку-небудь провину.

Досталося ж Галі! Параска, як огонь, кинулась на неї.. То не мати повчає своє дитя — то звірюка кинулася на чуже.. Не зоставила мати живого тіла на дочці (Мирний, IV, 1955, 72);

Дід вицупив із-за сволока батуру, якою, певно, не раз повчав свого внука Миколку (Тют., Вир, 1964, 323).

Значення в інших словниках

1. повчати — повча́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. повчати — НАПУЧУВАТИ, моралізувати, читати мораль <�лекцію, молитву, проповідь>, о. вставляти клепку, навчати розуму.  Словник синонімів Караванського
3. повчати — див. радити  Словник синонімів Вусика
4. повчати — -аю, -аєш, недок., перех. 1》 Вчити кого-небудь чогось, даючи поради, напучення, пояснюючи, показуючи; напучувати, наставляти. 2》 розм. Бити, караючи за яку-небудь провину.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. повчати — ПОВЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що. 1. Вчити кого-небудь чогось, даючи поради, напучення, пояснюючи, показуючи; напучувати, наставляти. [Лукія:] Як діждеш синів, то повчай їх, щоб вони не були такими бузувірами, як їх .. батько! (М.  Словник української мови у 20 томах
6. повчати — КАРА́ТИ кого (накладати кару, здійснювати покарання за щось), РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ з ким, підсил., ПРА́ВИТИСЯ з ким, розм.; ПРОВЧА́ТИ (ПРОУ́ЧУВАТИ) розм., НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ) розм., ПОВЧА́ТИ (ПОУЧА́ТИ) розм.  Словник синонімів української мови