повійнути

ПОВІЙНУ́ТИ, не́ і ПОВІ́НУ́ТИ, і́не́, док.

1. Однокр. до повіва́ти.

Аж ось повійнув вітрець, димок шарпнувся в інший бік (Донч., IV, 1957, 69);

— А врода — то цвіт на дереві; вітер повіне та й цвіт той осиплеться (Вас., І, 1959, 292);

Повійнуло свіжістю; Здається — повійнуло на завмерлий хутір з вікової давнини казковим сном, чарівним і теплим (Вас., І, 1959, 299);

Переходить [тінь Шестірного] то на той, то на другий бік, куди повійне огняне зарево [заграва] (Мирний, І, 1954, 339).

2. Почати віяти.

От вітер буйний повійнув, З дерев пов’яле листя здув І зачинає сніг котити (Рудан., Вибр., 1949, 61);

Десь тільки о полудні повійнув вітрець (Збан., Курил. о-ви, 1963, 64);

Все в віконце поглядає [Катря], чи крутить завірюха, чи вже сніг тане, чи хутко-то теплом повійне (Вовчок, І, 1955, 91);

Теплою весною Повійнуть не вспіє, — Листячко рясненьке Всі гаї окриє (Граб., І, 1959, 219).

Значення в інших словниках

1. повійнути — повійну́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. повійнути — -не і повінути, -іне, док. 1》 Однокр. до повівати. 2》 Почати віяти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повійнути — ПОВІЙНУ́ТИ, не́ і ПОВІ́НУ́ТИ, і́не́, док. 1. Однокр. до повіва́ти. Аж ось повійнув вітрець, димок шарпнувся в інший бік (О. Донченко); – А врода – то цвіт на дереві; вітер повіне та й цвіт той осиплеться (С.  Словник української мови у 20 томах
4. повійнути — ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше...  Словник синонімів української мови
5. повійнути — Повійнути, -ну, -неш гл. Повѣять. Повійне вітер. Зміев. у.  Словник української мови Грінченка