повіситися

ПОВІ́СИТИСЯ, і́шуся, і́сишся, док.

1. Позбавити себе життя, заподіяти собі смерть через повішення.

[Гострохвостий:] Присягаюсь, що не піддурюю. Бодай я завтрішнього [завтрашнього] дня не діждав, бодай я завтра повісився на своїх ремінних пасах, в своїй хаті (Н.-Лев., II, 1956, 495);

Мало не всі з присутніх когось із рідні отоді втратили: Гармаші — батька; дядько Мусій — племінницю, Євменову дочку, що з наруги повісилась (Головко, II, 1957, 404).

2. рідко. Зайняти висяче положення.

◊ Пові́ситися на ши́ю кому — нав’язатися комусь, причепитися до кого-небудь (про нескромних жінок).

Повісилась [Оксана] на шию копитанові [капітанові], захотіла разом панею бути (Кв.-Осн., II, 1956, 456).

Значення в інших словниках

1. повіситися — пові́ситися дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. повіситися — -ішуся, -ісишся, док. 1》 Позбавити себе життя, заподіяти собі смерть через повішення. 2》 рідко. Зайняти висяче положення.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повіситися — ПОВІ́СИТИСЯ, і́шуся, і́сишся, док. 1. Позбавити себе життя, заподіяти собі смерть через повішення. [Гострохвостий:] Присягаюсь, що не піддурюю.  Словник української мови у 20 томах
4. повіситися — ві́шатися (ки́датися, чіпля́тися) / пові́ситися (ки́нутися, почепи́тися) на ши́ю кому, несхв. Нав’язуватися кому-небудь, настирливо домагаючись прихильності, взаємності (про жінок у ставленні до чоловіків).  Фразеологічний словник української мови
5. повіситися — ПОВІ́СИТИСЯ (позбавити себе життя перев. через повішення), ЗАДАВИ́ТИСЯ, УДАВИ́ТИСЯ (ВДАВИ́ТИСЯ) розм., ЗАВІ́СИТИСЯ діал., ПОВІ́ШАТИСЯ діал. — Недок.: ві́шатися, дави́тися, зада́влюватися рідко.  Словник синонімів української мови
6. повіситися — Повіситися, -шуся, -сишся гл. Повѣситься. Коли мишей боїшся, на воротях повісся. Чуб. Осичина тим труситься, що на її Скарійот повісився. Ном. № 316.  Словник української мови Грінченка