повісмо
ПОВІ́СМО, а, сер.
1. Пучок оброблених конопель або льону, готовий для прядіння, а також одержана з нього пряжа.
Молодиці поприходили до Онисі Степанівни й розібрали все прядиво, всі повісма конопель та льону (Нечуй-Левицький, III, 1956, 87);
Витіпала жменю [плосконі] Ониська, потім гарненько повісмо нею зв’язала (Андрій Головко, II, 1957, 24);
// Пасмо.
Кімнатка старого Гільзе.. Довгі повісма вовни висять по всіх усюдах (Леся Українка, IV, 1954, 245);
З-під капелюха вибивалося повісмо білого волосся (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 137);
*Образно. Вітер з гулом роздмухує полум’я, і воно бурхає жаркими повісмами з дверей (Олесь Гончар, III, 1959, 378);
*У порівн. Ось мене стрічає жінка — Сиві, як повісмо, коси (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 72).
2. заст. Міра прядива.
[Комашиха:] Я принесла вам, свахо, чотири повісма прядива, що колись позичала (Марко Кропивницький, II, 1958, 211);
— А чи багато напряли, Прісько? — Повісом з сорок з дочками напряла, — відповіла Пріська (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 12).
Словник української мови (СУМ-11)