погнути
ПОГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.
1. Надати чому-небудь зігнутої, дугоподібної форми;
// Зробити кривим; викривити.
[Мирон:] Вчора приземлився у тебе німець на винищувачі, заблудився. Літак нової системи. Гвинт погнув, а так все в порядку (Корн., II, 1955, 17);
// безос.
Довгий, кістлявий ніс його якось погнуло набік (Стор., І, 1957, 399);
// Нагнути верхню частину чого-небудь; нахилити.
Вітер з поля дихне, погне і полама [лозу] (Шевч., II, 1963, 376);
// Зробити зігнутим, згорбити.
Вид старого з первого погляду здавався похмурим і неволив до поваги: не дуже й погнули його десять десятків літ (Стор., І, 1957, 226).
◊ Погну́ти спи́ну — те саме, що Гну́ти спи́ну (якийсь час) ( див. гну́ти).
Тож важко бачить, як нероба Цей хліб, мов здобич, розрива, — Хоча б то день колись для проби Погнув би спину у жнива! (Гірник, Стартують.., 1963, 14).
2. перен. Зламати, здолати;
// безос.
Як дочка, ..борись за свого батька, за те, щоб він піднявся, якщо його погнуло та покрутило (Гончар, Тронка, 1963, 265).
Словник української мови (СУМ-11)