поговірка
ПОГОВІ́РКА, и, ж., розм.
1. Те саме, що погові́р.
— Ріжні [різні] поговірки йдуть про Вас: гадають, що ви ніде не бували, соромитесь, бо не знаєте приписів доброго товариства (У. Кравч., Вибр., 1958, 333);
На цілий місяць дала [Мадьярка] довгоязиким жінкам предмет до цікавих поговірок і сміху (Мак., Вибр., 1954,120).
2. Об’єкт осуду, розмов, пересудів.
А тепер же ти ні жінка, ні дівка, А тепер же ти людська поговірка (Чуб., V, 1874, 337).
3. Ходячий образний вислів; приказка.
Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи.. Багато тоді накивало п’ятами і одиноких і цілими сім’ями… Тоді й поговірку зложили: мандрівочка — наша тіточка! (Мирний, II, 1954, 97).
Словник української мови (СУМ-11)