погомоніти
ПОГОМОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док. Гомоніти якийсь час.
Погомонівши там з судящими [судовиками] довгенько, вийшов до Ївги губернатор (Кв.-Осн., II, 1956, 288);
— Ну, годі вже вам, хлопці. Далебі, як півні, зчепилися. Не те, щоб погомоніти тихо-мирно… (Головко, II, 1957, 419);
Юрба ще трохи погомоніла, потопталась і.. стала поволі розходитися (Тют., Вир, 1964, 180).
Словник української мови (СУМ-11)