погон

ПОГО́Н, а, ч. Знак розрізнення у вигляді широкої нашивної або накладної смуги, прикріпленої до плечей військового чи іншого форменого одягу.

Злегка обдряпаний твердим холодом гудзиків і погонів, Доря припав з довір’ям до батька (Коцюб., II, 1955, 373);

Тепер на ньому був новий формений костюм з блискучими погонами інженер-майора тяги (Донч., VI, 1957, 193);

Солідний провідник з сивими підстриженими вусами й акуратно пришитими залізничними погонами перевірив його квиток (Собко, Біле полум’я, 1952, 51).

Значення в інших словниках

1. погон — пого́н іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. погон — -а, ч. 1》 Знак розрізнення у вигляді широкої нашивної або накладної смуги, прикріпленої до плечей військового чи іншого форменого одягу. 2》 мисл. Ремінь для ношення рушниці на спині. || Ремінь для ношення добутих зайців.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. погон — ПОГО́Н, а, ч. Знак розрізнення у вигляді широкої нашивної або накладної смуги, прикріпленої до плечей військового чи іншого форменого одягу. Злегка обдряпаний твердим холодом гудзиків і погонів, Доря припав з довір'ям до батька (М.  Словник української мови у 20 томах