погонець
ПОГО́НЕЦЬ, нця, ч.
1. діал. Погонич.
Вісім літ без чоловіка [Харитина]; він Тарасом звався. Був в погонцях за Дунаєм (Укр. поети-романтики.., 1968, 546);
Старший подивився скоса на Юхимового батога, на зігнуту приголомшену постать. — З погонців? Пускайте його, після розберемося (Ле, Ю. Кудря, 1956, 253).
2. заст. Переслідувач.
Біглому єдина [одна] дорога, а погонцеві десять (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)