погонець
ПОГО́НЕЦЬ, нця, ч.
1. діал. Погонич.
Вісім літ без чоловіка [Харитина]; він Тарасом звався. Був в погонцях за Дунаєм (М. Макаровський);
Старший подивився скоса на Юхимового батога, на зігнуту приголомшену постать. – З погонців? Пускайте його, після розберемося (Іван Ле).
2. заст. Переслідувач.
Біглому єдина [одна] дорога, а погонцеві десять (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)