погон

ПОГО́Н, а, ч.

Знак розрізнення у вигляді широкої нашивної або накладної смуги, прикріпленої до плечей військового чи іншого форменого одягу.

Злегка обдряпаний твердим холодом гудзиків і погонів, Доря припав з довір'ям до батька (М. Коцюбинський);

Тепер на ньому був новий формений костюм з блискучими погонами інженер-майора тяги (О. Донченко);

Солідний провідник з сивими підстриженими вусами й акуратно пришитими залізничними погонами перевірив його квиток (В. Собко).

Значення в інших словниках

1. погон — пого́н іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. погон — -а, ч. 1》 Знак розрізнення у вигляді широкої нашивної або накладної смуги, прикріпленої до плечей військового чи іншого форменого одягу. 2》 мисл. Ремінь для ношення рушниці на спині. || Ремінь для ношення добутих зайців.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. погон — ПОГО́Н, а, ч. Знак розрізнення у вигляді широкої нашивної або накладної смуги, прикріпленої до плечей військового чи іншого форменого одягу. Злегка обдряпаний твердим холодом гудзиків і погонів, Доря припав з довір’ям до батька (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах