поготів
ПОГОТІ́В, присл. Тим більше.
І без того вона ходила за Марусею, як за дитинкою маленькою, а тепер і поготів: з очей вичитувала кожне бажання, берегла від найменшого роздратовання (Хотк., II, 1966, 56);
— Чорногуз, і той своє гніздо має, а людина і поготів повинна мати своє (Цюпа, Назустріч.., 1958, 315).
Словник української мови (СУМ-11)