погуркотіти

ПОГУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., розм.

1. Підсил. до погу́ркати.

На вулиці дзвінким цокотом обізвався перший віз, покотився і десь стих. За ним мерзлим шляхом прогуркотіло ще кілька, погуркотіли і теж стихли (Епік, Тв., 1958, 60).

2. Піти, поїхати і т. ін. гуркаючи.

Сагайда скочив на ноги, і вдвох вони погуркотіли східцями вниз (Гончар, III, 1959, 162);

Задиханий поїзд, попирхавши парою, погуркотів далі (Гуц., Скупана.., 1965, 70).

Значення в інших словниках

1. погуркотіти — погуркоті́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. погуркотіти — -очу, -отиш, док., розм. 1》 Підсил. до погуркати. 2》 Піти, поїхати і т. ін. гуркаючи.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. погуркотіти — ПОГУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., розм. 1. Підсил. до погу́ркати. На вулиці дзвінким цокотом обізвався перший віз, покотився і десь стих. За ним мерзлим шляхом прогуркотіло ще кілька, погуркотіли і теж стихли (Г. Епік). 2. Піти, поїхати і т. ін. гуркаючи.  Словник української мови у 20 томах
4. погуркотіти — Погуркотіти, -чу, -чеш гл. 1) = погуркати. Погуркотіло і стало стихати. Драг. 64. 2) Загремѣть, уѣзжая. Чую, — погуркотів віз.  Словник української мови Грінченка