подарунок
ПОДАРУ́НОК, нка, ч.
1. рідко. Дія за знач. подарува́ти.
Дуже вдячний Вам за подарунок переказу «Слова» (Мирний, V, 1955, 428).
2. Подарована річ; дарунок.
Подарунок назад не беруть (Укр.. присл.., 1955, 282);
[Одарка: (подає Іванові сорочку):] .. [Іван:] Оце так гостинець! Та як же гарно вимережена! За такий подарунок годиться й поцілувати! (Кроп., І, 1958, 108);
— Оце, бачиш, сину, подарунок мені від мами на новосілля (Донч., V, 1957, 441);
// Гостинець.
Я годів зо два проходив По Чорноморії, по Дону… І подарунків накупив Найдорогіших… (Шевч., II, 1963, 20);
Купив я йому в подарунок краватку й пішов (Коцюб., III, 1956, 425);
— Вода й камінь точить, то гроші й подарунки дівочу впертість і поготів (Головко, II, 1957, 192);
// ірон.
Вчора мав рішучу розмову з Образцовим, коли він випустить мене [з клініки], а він, подумавши, одповів: — ..Когда это будет — не знаю, но скажу Вам сам. — От і новорічний подарунок (Коцюб., III, 1956, 454).
Словник української мови (СУМ-11)