подвиг
ПО́ДВИГ, у, ч. Важлива своїм значенням дія; вчинок, здійснюваний у важких, небезпечних умовах; героїчний, самовідданий вчинок.
Писати довго не можу, але написати листа для мене вже не подвиг, а зовсім звичайна річ (Л. Укр., V, 1956, 193);
Парторг батальйону приніс екстрений випуск листівок про подвиг Самійла Поліщука, який у бою під Яссами знищив власноручно шість ворожих танків (Гончар, III, 1959, 35);
Ніколи не зітруться з пам’яті народу трудові подвиги, мужність і героїзм комсомольців у боротьбі за побудову першого в історії людства соціалістичного суспільства (Ком. Укр., 10, 1968, 21);
// Самовіддана діяльність, поведінка, викликана глибоким почуттям.
Святкує юрба молода Свій світлий тріумф будівничий, Свій радісний подвиг труда (Бажан, І, 1946, 174);
// перев. мн., розм., ірон. Пригоди, витівки.
Швагер.. інакшої розмови з ним не має, як тільки про свої подвиги в нетверезім стані (Март., Тв., 1954, 344);
Сигналізували про головині «подвиги» колгоспники районному прокуророві (Вишня, І, 1956, 439).
Словник української мови (СУМ-11)