пожалуваний
ПОЖА́ЛУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пожа́лувати 1, 2, 4.
Як живий стоїть [батько] в очах — в далекому дитинстві сиротою підпаском, сиротою ковальчуком — усім чужий, всім байдужий, ніким не пожалуваний, а хіба скривджений (Головко, II, 1957, 389);
Красивий, спритний і хтивий лакуза за ревну службу був пожалуваний самою царицею патентом на чин сухопутного прапорщика (Стельмах, І, 1962, 15).
Словник української мови (СУМ-11)