пожертий
ПОЖЕ́РТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поже́рти.
Затопіть ви бандитів у крові за пожерті огнями гаї (Сос., II, 1958, 448);
// поже́рто, безос. присудк. сл.
— Так і полискуються [лани і перелоги] на сонці тими пересохлими кістками людськими, з котрих хижою птицею й звіром біле тіло козацькеє давно вже пожерто (Морд., І, 1958, 90).
Словник української мови (СУМ-11)