поживок
ПОЖИ́ВОК, вку, ч., розм. Те саме, що пожи́ва.
— Хліб та вода, ото єдиний мій поживок (Н.-Лев., IV, 1956, 279);
— Мусить пташка малесенька дбати, Де б водиці дістати краплинку, Де б під снігом поживку шукати (Л. Укр., І, 1951, 60);
Вважав [Іван Федоров] своїм життєвим покликанням освічувати народ: — Я мушу, — говорив він, — по світу розсіювати і всім роздавати духовний цей поживок (Іст. УРСР, І, 1953, 172).
◊ На пожи́вок — те саме, що На пожи́ву ( див. пожи́ва).
— Нащо вам, мамо, ключі? Я буду видавати харч до пекарні на поживок для всіх! (Н.-Лев., III, 1956, 199).
Словник української мови (СУМ-11)