поживок
ПОЖИ́ВОК, вку, ч., розм.
Те саме, що пожи́ва.
– Хліб та вода, ото єдиний мій поживок (І. Нечуй-Левицький);
– Мусить пташка малесенька дбати, Де б водиці дістати краплинку, Де б під снігом поживку шукати (Леся Українка);
Вважав [Іван Федоров] своїм життєвим покликанням освічувати народ: – Я мушу, – говорив він, – по світу розсіювати і всім роздавати духовний цей поживок (з наук. літ.).
◇ (1) На пожи́вок – для їжі, споживання.
– Нащо вам, мамо, ключі? Я буду видавати харч до пекарні на поживок для всіх! (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)