позганяти

ПОЗГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОЗГО́НИТИ, ню, ниш, док., перех.

1. Зігнати звідусіль в одне місце всіх або багатьох людей, багато худоби, птиці і т. ін.

[Начальник штабу:] Виявляється, німці від річки до станції Колокол проклали нову дорогу.. Ось вона. Позганяли населення і будували день і ніч (Корн., II, 1955, 42);

[Івасик:] Коней, татку, позганяли під одну повітку (Голов., Драми, 1958, 451);

От уже й овець позгонили [хлопці] до гурту (Мирний, І, 1949, 150).

2. Прогнати звідкись, з певного місця всіх або багатьох людей, багато птахів, комах і т. ін.

Позганяти граків з дерева.

3. Скинути, змести, змахнути з поверхні чого-небудь усе або багато чогось, у багатьох місцях.

Вітер позганяв сніг з дороги.

Значення в інших словниках

1. позганяти — позганя́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. позганяти — -яю, -яєш і позгонити, -ню, -ниш, док., перех. 1》 Зігнати звідусіль в одне місце всіх чи багатьох людей, багато худоби, птиці і т. ін. 2》 Прогнати звідкись, з певного місця всіх чи багатьох людей, багато птахів, комах і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позганяти — ПОЗГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОЗГО́НИТИ, ню, ниш, док. 1. кого. Зігнати звідусіль в одне місце всіх або багатьох людей, багато худоби, птиці і т. ін. [Начальник штабу:] Виявляється, німці від річки до станції Колокол проклали нову дорогу .. Ось вона.  Словник української мови у 20 томах
4. позганяти — Позганя́ти, -ня́ю, -єш гл. Согнать (многихъ). Позганяй граків. Драг. 413.  Словник української мови Грінченка