позгасати
ПОЗГАСА́ТИ, а́є, док.
1. Поступово перестати горіти або світити, світитися (про все або багато чого-небудь).
Пусто, глухо; позгасали По всіх вікнах огоньки; Всюди спати полягали Після праці мужики (Граб., І, 1959, 319);
// Стати невидимими (про небесні світила).
Світить місяць серед неба, Зорі позгасали (Рудан., Тв., 1956, 97);
// Втратити блиск, жвавість (про очі, погляд).
Як скоро волосся зима засніжить, І іскри тих карих очей позгасають, І сила пропа́де, краса улетить, І в душу старечі думки завітають (Фр., XIII, 1954, 125).
2. перен. Поступово завмерти, слабнучи, зникнути (про почуття, думки і т. ін.).
Туга знов побраталась зі мною: Бо надії дурні позгасали… (Граб., І, 1959, 497);
// Втративши сили, померти (про всіх або багатьох);
// безос.
Полягло тоді головами усякої віри — й турецької, і козацької; старого й молодого віку позгасало (Вовчок, І, 1955, 333).
Словник української мови (СУМ-11)