позгасати

ПОЗГАСА́ТИ, а́є, док.

1. Поступово перестати горіти або світити, світитися (про все або багато чого-небудь).

Пусто, глухо; позгасали По всіх вікнах огоньки; Всюди спати полягали Після праці мужики (П. Грабовський);

// Стати невидимими (про небесні світила).

Світить місяць серед неба, Зорі позгасали (С. Руданський).

2. перен. Втратити блиск, жвавість (про очі, погляд).

Як скоро волосся зима засніжить, І іскри тих карих очей позгасають, І сила пропаде, краса улетить, І в душу старечі думки завітають (І. Франко).

3. перен. Поступово завмерти, слабнучи, зникнути (про почуття, думки і т. ін.).

Туга знов побраталась зі мною: Бо надії дурні позгасали... (П. Грабовський);

// Втративши сили, померти (про всіх або багатьох).;

// безос.

Полягло тоді головами усякої віри – й турецької, і козацької; старого й молодого віку позгасало (Марко Вовчок).

Значення в інших словниках

1. позгасати — позгаса́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. позгасати — -ає, док. 1》 Поступово перестати горіти або світити, світитися (про все чи багато чого-небудь). || Стати невидимими (про небесні світила). || Втратити блиск, жвавість (про очі, погляд). 2》 перен.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позгасати — ПОЗГАСА́ТИ, а́є, док. 1. Поступово перестати горіти або світити, світитися (про все або багато чого-небудь). Пусто, глухо; позгасали По всіх вікнах огоньки; Всюди спати полягали Після праці мужики (Граб.  Словник української мови в 11 томах
4. позгасати — Позгасати, -сіємо, -єте гл. Погаснуть, потухнуть (во множествѣ).  Словник української мови Грінченка