поздоровкатися
ПОЗДОРО́ВКАТИСЯ, аюся, аєшся, з ким і без додатка, розм. до кого. Док. до здоро́вкатися.
Прийшов [парубок] у хату, з усіма поздоровкався (Укр.. казки, легенди.., 1957, 76);
Генерал перш усього підійшов до них [москалів], поздоровкався (Мирний, І, 1949, 190);
[Жінка:] Хоч би поздоровкався [Хома] до людей (Вас., III, 1960, 104);
Матюха поздоровкався за руку з обома жінками (Головко, II, 1957, 141);
[Марина:] Еге, я як почула, на коня — і туди. Дивлюсь — Очерет мов хмара, ледве поздоровкався зі мною (Корн., II, 1955, 77);
// з чим, перен. Несподівано наштовхнутися на що-небудь.
Всмак погомонівши з дядьком, сторч головою лечу до хатини. В клуні я мало не поздоровкався з стовпом і, розпашілий, зупиняюсь на порозі (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 85);
// без додатка, розм. Побажати здоров’я, п’ючи горілку, вино і т. ін.
Отець Степан налив чарку, поздоровкався й випив до Балабухи, а потім подав чарку Балабусі (Н.-Лев., III, 1956, 22).
Словник української мови (СУМ-11)