поймати
ПОЙМА́ТИ і розм. ПОНІМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЙНЯ́ТИ і розм. ПОНЯ́ТИ, пойму́, пойме́ш, док., перех.
1. Покривати собою (про воду); заливати, затоплювати.
Як же й зосталася де не зруйнована повіддю хата, Хвиля поймає її, аж із дахом вкриваючи раптом, І щонайвищі міські затопляє муровані вежі (Зеров, Вибр., 1966, 307);
Розлилася вода, пойняла береги, З гуком шумним проносило кригу (Граб., І, 1959, 163);
Вода вже пойняла чагарник понад берегом (Бойч., Молодість, 1949, 133);
Ой лужечки та бережечки та вода поняла (Чуб., V, 1874, 477);
// Поширюватися по всій поверхні, виступати на чомусь.
Юнак знову підвів очі на Ларису, їхні погляди на мить зустрілися, і.. щоки обох несподівано пойняв рум’янець (Гур., Друзі.., 1959, 65);
Галка лежала горілиць, неприродно закинувши назад руки, мертвотна блідість пойняла все її лице (Мушк., День.., 1967, 126);
Безодні кринички, заховані між трав,.. Їх темну поверхню, подібну до свічад, Ржа поняла, мов кров (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 134).
2. Охоплювати кого-, що-небудь.
Вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату (Л. Укр., III, 1952, 264);
Коли синій пломінь пойняв, нарешті, всю купу ладану, пан Купа звівся, перехрестився тричі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 32);
// Огортати, окутувати, настаючи або наступаючи.
Біжать отари, коні ржуть, реве Тяжкий бугай на буйнім пасовищі, — І чорні птиці промайнули віщі, І чорна тінь поймає все живе (Рильський, І, 1956, 96);
А як світ западав тихий і легкий, Остапові значилося, що то ніч землю пойняла (Вовчок, І, 1955, 334);
// Закривати, заволікати (про імлу, туман і т. ін.).
Накрапав дрібний дощ. Обрій пойняла сиза імла (Тулуб, Людолови, І, 1957, 252);
// Проймати, викликаючи які-небудь фізичні відчуття (про холод, тепло і т. ін.).
Темно було у печерах зовсім, і холод свіжий понімав (Вовчок, І, 1955, 230);
Серце в грудях стиснулось, а потім його цілого пойняв холод (Досв., Вибр., 1959, 201);
// безос.
[Данило:] Як увійшла в хату Килина, як глянув прикажчик на неї, то так і зашарів, мов жаром всього його поняло! (Кроп., IV, 1959, 277).
3. перен. Опановувати, оволодівати ким-небудь (про почуття, думки і т. ін.).
Вони уперше розуміли,.. Що є на все людські слова, — Лише на радість ту немає, Яка в дитинстві нас поймає (Рильський, Поеми, 1957, 154);
Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Дмит., Наречена, 1959, 127);
Жах усе більш та міцніш її понімав і посягав (Вовчок, І, 1955, 326);
Його пойняла дивна апатія (Шовк., Інженери, 1956, 468);
// Сповнювати, охоплювати собою що-небудь.
Колиско днів моїх, моя питома мати, Як стане гіркота чуття мої поймати,.. До тебе я прийду, прованська стороно (Зеров, Вибр., 1966, 491);
Зінька не плакала більше. Якась порожнеча пойняла душу (Шиян, Баланда, 1957, 175);
Я глянув пильніш на чорнобрових попівен: чи нема такої, щоб мої мислі поняла собою? (Вовчок, VI, 1956, 258);
Серце юнака пойняло приємне тепло… (Досв., Гюлле, 1961, 65);
// безос.
Очі йому поняло безнадійним жалем (Гр., І, 1963, 440).
4. тільки док., заст. Узяти за жінку.
Тоді женивсь наш пан молодий і пойняв собі багату жінку (Вовчок, І, 1955, 145);
— Ти, удово, Старая жоно, Не плач, не журися, Бо вже твій син Івась подружився, Поняв собі дівку туркеню (Укр.. думи.., 1955, 30).
[Не] пойня́ти (поня́ти) ві́ри-[не] повірити кому-, чому-небудь.
— Ні, я тепер нікому не пойму віри, як хто мені брехатиме на науку! (Гр., II, 1963, 78);
В який уже раз перечитує Семен Гончаренко листа, а все ніяк віри в своє щастя пойняти не може (Головко, 1, 1957, 277);
Чоловік і справді пойняв віри, що він недужий (Україна.., 1, 1960, 251);
Яків смутний повертається додому. Хоч і не поняв бабі віри, однак важко стало на душі од одної чутки, що в його дружина невірна (Стор., І, 1957, 24);
Як пі́йма пойняла́ — те саме, що Ні слу́ху, ні ду́ху ( див. дух).
Ми ще було по весіллях, а Чайченка — як пійма пойняла — нема, ніде не буває (Вовчок, І, 1955, 208).
Словник української мови (СУМ-11)