полигач
ПОЛИ́ГАЧ, а, ч., розм. Помічник, спільник у яких-небудь діях (з негативним відтінком).
Трикляття королю, полигачеві дуків, Що нас [ткачів] запріг облудою в ярмо (Граб., І, 1959, 247);
Панські полигачі накинулись на чоловіка, скрутили, зв’язали йому руки (Стельмах, І, 1962, 430).
Словник української мови (СУМ-11)