половина
ПОЛОВИ́НА, и, ж.
1. Одна з двох рівних частин чого-небудь.
Половина саду цвіте, Половина в’яне — Усі хлопці на улиці, А мого немає (Чуб., V, 1874, 85);
Одна половина города зеленіла городиною, друга половина була засіяна житом (Н.-Лев., III, 1956, 323);
Мічурін розрізав яблуко ножем і дав половину хлопцеві (Довж., І, 1958, 411);
Я незчувся, як з’їв покладений мені шматок, а на столі ще половина пирога (Багмут, Опов., 1959, 7);
Число робітників, що страйкували за 1912 рік, становить більше половини всього числа робітників у Росії.. (Ленін, 23, 1972, 188);
// Складова частина парного предмета.
Вона крутнулась, миттю вискочила з кімнати, ще й причинила одну половину дверей (Н.-Лев., VI, 1966, 38);
Розчинити обидві половини вікна;
// Якась частина або певна кількість чого-небудь.
Сонце стало темніше, втратило половину блиску й ясності свого світа (Н.-Лев., II, 1956, 389).
До́бра (бі́льша) полови́на — більша з двох нерівних, нерівноцінних частин чого-небудь.
Хто-хто, а син знає, що добра половина цих обладунків в звичайний час зосталася б лежати вдома, бо нічого зайвого чабан не візьме в таку спеку (Гончар, Тронка, 1963, 5);
— А князь Куракін чимсь обробляв же [землю]. — Ти наче не знаєш, як він обробляв! Більшу половину землі в оренду здавав (Головко, II, 1957, 498);
З полови́ни, іст. — за одну з двох рівних частин доходу, прибутку від чого-небудь.
Землю вона [Параска] відразу оддала з половини, — не самій же, справді, ходити коло неї, обробляти (Мирний, IV, 1955, 55);
З половини в’язати.
2. Середина якої-небудь віддалі, якогось проміжку часу і т. ін.
Ось уже половина гори (Мирний, І, 1954, 250);
Була вже половина лютого (Кобр., Вибр., 1954, 106);
Сонце до половини вже сіло за обрій (Головко, І, 1957, 342);
— Одержав [листа] і прочитав. Прочитав до половини (Ю. Янов., II, 1958, 131);
// Момент часу, який відповідає середині даної години.
— Мамо, ну що ж то буде? Як вони не принесуть у половині восьмої? — розпачливо питала в матері Софія (Л. Укр., III, 1952, 498).
У дру́гій полови́ні [дня (ти́жня, мі́сяця і т. ін.)] — у час, що настає після середини дня, тижня, місяця і т. ін.
В другій половині січня їх виструнчили на плацу і після вечірньої повірки видали бойову зброю (Тют., Вир, 1964, 488);
В другій половині дня напруга бою дещо спала (Гончар, III, 1959, 266);
У пе́ршій полови́ні [дня (ти́жня, мі́сяця і т. ін.)] — у час, що передує середині дня, тижня, місяця і т. ін.
В першій половині XII ст. в Ростово-Суздальській землі утворилося відокремлене князівство (Іст. СРСР, І, 1956, 60).
3. заст. Окрема частина жилого помешкання.
Увечері Стасик повів мене на мамину половину (Коцюб., II, 1955, 247);
Марта запросила його [Усмана] на вечір до себе, на хазяйську половину (Гончар, Маша.., 1959, 8);
Пані попливла з покоївками на свою половину (Стельмах, І, 1962, 298).
4. жарт. Один із подружжя (частіше жінка).
Жив тепер у тій хаті якийсь москаль з своєю невінчаною половиною (Мирний, II, 1954, 133);
Пан обозний уже не раз був поривався розбудити свою молоденьку половину (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 10);
Сам майстер ходив у присутності своєї, на голову від нього вищої, половини споважнілий, якийсь винуватий (Збан., Єдина, 1959, 299).
Жіно́ча полови́на — жінки.
— Коли слідом за мною вся жіноча половина глядачів корчилась в істеричнім нападі, то се звалося моїм «тріумфом» (Л. Укр., III, 1952, 704);
Фросина, на заздрість жіночій половині Снігурівки, влаштувала гучне.. весілля з гармошкою (Зар., На.. світі, 1967, 58);
Прекра́сна (сла́бша) полови́на [ро́ду людсько́го], жарт. — жінки.
— Отож нічого не відказала [хазяйка], а тільки плюнула, так-таки й плюнула на вічний сором прекрасній половині роду людського… (Коцюб., І, 1955, 200).
Словник української мови (СУМ-11)