половик
ПОЛОВИ́К¹, а́, ч., рідко. Килимова, з грубої тканини і т. ін. доріжка для покривання підлоги.
На покуті образи блищать, стіни в килимах, на фарбованій підлозі вовняні половики (Кучер, Трудна любов, 1960, 331);
Чисто [в каюті], прибрано, все аж блищить. Вікно вимите, ніде ні порошинки, біля порога новенький половик (Донч., II, 1956, 124).
ПОЛОВИ́К², а́, ч., діал. Різновид яструба.
Вгорі кружляв хижокрилий половик, піднімався високо, бив крилами, закручував щораз менші круги й пропадав у хмарах (Кобр., Вибр., 1954, 156);
Ішов [Тимофій],.. коли раптом побачив, як половик з неба шугнув на маленького зайчика і схопив його своїми пазурами (Казки Буковини.., 1968, 95);
*У порівн. Неначе половик, що з найбільшої висоти задержує в оці між травою захований дріб, так і Домніка слідила за молодими людьми (Коб., II, 1956, 124).
Словник української мови (СУМ-11)