половик
ПОЛОВИ́К¹, а́, ч., рідко.
Килимова, з грубої тканини і т. ін. доріжка для покривання підлоги.
На покуті образи блищать, стіни в килимах, на фарбованій підлозі вовняні половики (В. Кучер);
Чисто [в каюті], прибрано, все аж блищить. Вікно вимите, ніде ні порошинки, біля порога новенький половик (О. Донченко).
ПОЛОВИ́К², а́, ч., діал.
Різновид яструба.
Вгорі кружляв хижокрилий половик, піднімався високо, бив крилами, закручував щораз менші круги й пропадав у хмарах (Н. Кобринська);
Ішов [Тимофій], .. коли раптом побачив, як половик з неба шугнув на маленького зайчика і схопив його своїми пазурами (з казки);
* У порівн. Неначе половик, що з найбільшої висоти задержує в оці між травою захований дріб, так і Домніка слідила за молодими людьми (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)