половіти
ПОЛОВІ́ТИ, і́є, недок.
1. Достигаючи, набувати жовтого кольору, ставати жовтим (про пшеницю, жито і т. ін.).
Кущі винограду облипли блідо-зеленими кетягами, кукурудза по ланах розпустила коси, ячмені почали половіти (Коцюб., І, 1955, 245);
Скільки зглянеш — вилискують розгойдані вітром хліба, скільки чуєш — шумлять, переливаючись під примарним місячним сяйвом. Викинули колос, наливаються, половіють (Гончар, II, 1959, 85);
*Образно. Вітрець теплом із півдня віє І день під сонцем половіє (Шпак, Вибр., 1952, 96);
// Виділятися, відливати жовтим кольором.
За шахтними спорудами половів пшеницями степ (Чорн., Красиві люди, 1961, 79);
Половіє безмежний клин озимої пшениці (Ю. Янов., І, 1954, 17);
Перед нею — рівний шлях, сонце сяє, вітер віє, стигле жито половіє, зеленіють дерева (Забіла, Одна сім’я, 1950, 141).
2. Втрачаючи інтенсивність кольору, робитися блідо-жовтим.
Жовто-фіолетова заграва на заході блідла й половіла (Смолич, І, 1947, 124);
*Образно. Спочатку хоч потішала [Раїса] себе думкою, що вона не зайва на світі,.. але ця теорія з кожним роком блідла, половіла і з часом зовсім загинула (Коцюб., І, 1955, 312).
Словник української мови (СУМ-11)