половіти
ПОЛОВІ́ТИ, і́є, недок.
1. Достигаючи, набувати жовтого кольору, ставати жовтим (про пшеницю, жито і т. ін.).
Кущі винограду облипли блідо-зеленими кетягами, кукурудза по ланах розпустила коси, ячмені почали половіти (М. Коцюбинський);
Скільки зглянеш – вилискують розгойдані вітром хліба, скільки чуєш – шумлять, переливаючись під примарним місячним сяйвом. Викинули колос, наливаються, половіють (О. Гончар);
* Образно. Вітрець теплом із півдня віє І день під сонцем половіє (М. Шпак);
// Виділятися, відливати жовтим кольором.
За шахтними спорудами половів пшеницями степ (С. Чорнобривець);
Половіє безмежний клин озимої пшениці (Ю. Яновський);
Перед нею – рівний шлях, сонце сяє, вітер віє, стигле жито половіє, зеленіють дерева (Н. Забіла).
2. Втрачаючи інтенсивність кольору, робитися блідо-жовтим.
Жовто-фіолетова заграва на заході блідла й половіла (Ю. Смолич);
* Образно. Спочатку хоч потішала [Раїса] себе думкою, що вона не зайва на світі, .. але ця теорія з кожним роком блідла, половіла і з часом зовсім загинула (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)