полосонути
ПОЛОСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм.
1. перех. Підсил. до полосну́ти;
// безос.
По одвірку полосонуло скалками (Баш, Надія, 1960, 207);
*Образно. Слово «діти» аж полосонуло болем по серці споконвічного наймита, нагадало про його нещастя (Стельмах, І, 1962, 375).
2. неперех. Сильно политися.
Дощ полосонув мов з відра. По крутих виступах йти стало слизько (Цюпа, Краяни, 1971, 161).
Словник української мови (СУМ-11)